Театру віддане життя

 «Я кохалась в мистецтві,

любов до сцени стала моїм життям.

Я не могла більше боротись зі своїм коханням і,

 порвавши зі всіма своїми, поступила на сцену».

 4 серпня виповнюється 160 років від дня народження Марії Заньковецької      (Адасовської) – української артистки, громадського діяча.

                     В кожній галузі є свій гігант. В українському театральному житті – це Марія Заньковецька.

          Вшановуючи пам'ять видатної акторки , працівники центральної бібліотеки          ім. О. Пушкіна запросили на   мистецький вечір «Перлина українського театру»

 людей з обмеженими можливостями  громадської організації «Віра».

Вдало  доповнювали захід книжкова виставка «Театру віддане життя» ,           віде-опрезентації, присвячені акторці.

            Як завжди жваво й цікаво розповіли  про життєвий і творчий шлях Заньковецької бібліотечні працівники Груша В.М. та Ланіна О.А.

У розповідях особливо акцентувалося, що Марія Заньковецька завжди підкреслювала, що є саме українською акторкою. Вона неодноразово відхиляла пропозиції перейти в російський столичний театр. Заньковецька своєю творчістю будила в людях любов до України, підіймала національну самосвідомість в умовах українофобських настроїв царського самодержавства. Заньковецька стала першою акторкою театру, який був для українського народу “поводирем нації”.

Докладно було розказано про дружні  стосунки Марії Заньковецької з видатними діячами російської культури: А.П.Чеховим, Л.М.Толстим, П.І.Чайковським, А.Буніним, І.Ю.Рєпіним.

Ніжні стосунки пов’язували  Марію Заньковецьку з Іваном Козловським. Вона перша помітила в соромливому хлопчику великий талант, і підтримала його на самому початку творчого шляху. Вони підтримували один одного довгі роки. Буваючи в Києві , Козловский завжди відвідував Заньковецьку. Навіть коли вона вже зовсім старенькою, він брав її на руки, підносив до роялю, вона грала для нього, а він для неї співав. Ніжно вона називала його “Івасиком”.

Відзначалася велика роля Марії Заньковецької як педагога. Вона виховала для української сцени не одне покоління акторів, які продовжили її справу.

     Де йшла Вона, там сходили троянди,
     Куди дивилася - зірки,
     Із сліз її займались діаманти, 
     З зітхань здіймалися чайки.
     Хто чув її, той чув наш степ зелений, 
     Стояв у нашому гаю,
     Той розумів наш біль в гнів шалений, 
     І плакав в нашому краю.

Вважаємо, що мистецький вечір , безумовно, вдався, свідченням чого було те,  що присутні з цікавістю обговорювали  життєвий та творчий шлях акторки, пригадували поїздку на хутір «Надія», де вони вперше познайомилися із Заньковецькою та  висловили побажання проводити більше таких цікавих зустрічей.