Говорять, що
час
лікує душевні рани, але рану в серці України загоїти неможливо. 85 років віддаляють нас від Голодомору
1932-1933років , однієї з
найстрашніших сторінок життя
українського народу , трагедії, яка
призвела до небачених безневинних жертв, яка примушує
стискатися людські серця.
І
кожного року наприкінці листопада в містах і селищах нашої країни на кожному
віконечку палають незгасні вогники пам'яті українцям,
що загинули під час голодомору.
Схилили голови у скорботі перед невинно убієнними і клієнти
пробації Олександрійського міського відділу з питань пробації - учасники історичного
екскурсу «Голодні очі. Змарноване дитинство», проведеного працівником абонементу центральної бібліотеки ім. О.С.Пушкіна.
На фоні проникливої пісні Оксани Білозір
"Свіча" в бібліотеці звучали невідомі факти тих сумних подій, які
принесли стільки горя і страждань
нашому народу.
Бібліотекар розповіла,
з якою жорстокістю винищували наш український народ, про страшний закон "п'ять колосків".
Для присутніх було презентовано
перегляди відеороликів: «Десята частина
зерна, відібраного у перший рік Голодомору Кіровоградщини», «Остання молитва
хлопчика», «Дід», а також прозвучали пісні «Молитва
33 року» у виконанні Наталки Самсонової та
«Ти живеш» у виконанні Наталії Пилипонюк.
Доповнила захід книжкова виставка «Рідної землі трагічні дні».
Присутні мали можливість познайомитись з
документальними книгами та статтями,
спогадами свідків Кіровоградщини тих жахливих подій,
художньо-документальними книгами відомих
українських письменників В. Барки "Жовтий князь" та У. Самчука
"Марія".
У День пам'яті жертв голодомору запалять Свічки
пам'яті і бібліотеки, українці схилять голови в скорботі перед невинно убієнними,
віддаючи данину тим, хто навічно пішов від нас у 1921—1923, 1932-1933, 1947
роках.
Коментарі
Дописати коментар