Однією з визначних особистостей в українській
літературі ХХ століття був Євген Маланюк. І хоча вітри історії занесли козацького правнука далеко від рідних
степів, проте не вивітрили з його серця палкого почуття до рідної землі.
У рамках
літературно-поетичної вітальні «Струни серця», 27 січня в центральній
бібліотеці ім. О.С.Пушкіна, відбулося засідання присвячене 120-річчю від дня
народження нашого земляка,
поета-вигнанця Євгена Маланюка.
Бібліотекарі дослідили
нелегку творчу та життєву долю Євгена Маланюка, підкреслили найвизначніші події
в його житті – еміграції, яких поет пережив аж три... Ведучі розкрили тему стосунків Маланюка з Батьківщиною, з Наталією Лівицькою-Холодною, яка знехтувала його почуттями, з його
другою дружиною – Богумилою Савицькою, - від якої мусив їхати „...на Захід...”,
тікаючи від вірної смерті. Він залишив нащадкам у спадок оригінальні твори,
неперевершені переклади світової поезії, свої мрії-роздуми про Україну й
українську культуру.
По закінченню зустрічі
місцева поетеса Л.Б.Маруфі прочитала
свої поетичні рядки присвячені поетові,
які вона написала під впливом почутого:
Стилет
на стилос він змінив,
Пронизливе,
нестримне слово,
Писалось
серцем на розрив,
Роз’ятрювало
душу знову.
Коментарі
Дописати коментар